Історія Головного управління

Черкащина розташована в центральній частині України у басейні середньої течії Дніпра. Загальна площа області складає майже 30 тисяч квадратних кілометрів, населення близько півтора мільйона чоловік.
Питання організації боротьби з пожежами на території Черкащини у першій половині ХІХ століття постало дуже гостро, про що свідчать численні судові справи, що збереглися до цього часу. Горіли лісові угіддя, адміністративні будинки, приватні маєтки та інша поміщицька власність. Крім зясовування причин пожеж та виявлення винуватців почали приділяти увагу і засобам боротьби з вогнем для зменшення збитків від пожеж.
Так, вже у 1801 році в документах про видатки грошових сум Черкаського міського магістрату Київської губернії є стаття витрат на ремонт пожежних інструментів. Витрати були незначними, але головне, що пожежні інструменти для потреб міста вже були у наявності і впродовж наступних років видатки на пожежне приладдя збільшуються.
Історичною віхою для пожежної безпеки Росії (а відтак і України, яка входила до її складу) став указ Олександра І від 24 червня 1803 року. Відтоді у столиці імперії, а згодом і в усіх губернських містах, починається формування спеціальних пожежних команд, що стало справжнім початком пожежної справи. З 31 травня 1804 року «Положение о пожарном составе пожарной охраны Петербурга и Москвы» направляється в губернії для організації пожежної охорони у решті міст.
Починаючи з 1805 року, місто Черкаси почали ділити на квартали, але про дотримання протипожежних вимог так ніхто і не дбав. Безпланове будівництво дерев'яних споруд в містах і під солом'яними стріхами в селах, нестача води, відсутність водопроводу, незнання правил пожежної безпеки, неорганізована боротьба із загораннями призводили до величезної кількості пожеж.
Важливим фрагментом історії пожежної справи Черкащини став документ датований 1810 роком, що зберігся в Державному архіві Черкаської області. У переписці тих років між Черкаською Думою та Київським Губернатором є опис вже організованої роботи з пожежегасіння у Черкасах заливною трубою. І хоча у документах весь час згадується «поліція», проте є вказівка на те, що вже існували люди, які спеціалізуються саме на гасінні пожеж.
Боротьба з вогнем була не достатньо ефективна, за пожежним обозом не було закріплено коней, проте це питання, важливе для міста, перебувало на контролі як міської думи, так і Київського губернатора.
Роботи на гасінні пожеж вистачало, пожежний інвентар весь час потребував ремонту. У команди (яка за документами ще поліцейська) була гостра потреба навіть не так у спеціалістах із гасіння пожеж, як у майстрах-ремонтниках пожежного інвентарю. Починаючи з 1812 року за пожежним інвентарем вже були закріплені відповідальні, яким на ремонт спорядження виділялися кошти.
У 1818 році Олександр І підписав Указ, згідно з яким передбачало, «чтобы в каждом городе был при полиции брандмейстер и при нём два ученика, знающие починку и обращение к машинам». Крім того, наказувалося всі губернські міста розділити на рівні частини і для кожної «определить количество пожарных инструментов, обозов, лошадей и фурманов, кои стояли бы в полном ведении полиции». Пожежні перебували у повному підпорядкуванні поліції та розміщувалися при поліційних відділках. Але, незважаючи на ці заходи, спеціалістів із гасіння пожеж не було. Тому Київський губернатор змушений був звернутися з клопотанням до міністерства внутрішніх справ про затвердження штатів пожежних команд. У 1829 році міністр відповів губернатору, що питання про штати повинно вирішуватись на місцях, виходячи з міських доходів.
У 1832 році з'явився «Будівельний статут» і «Пожежний статут» - два перші нормативні документи, що намагались розв'язати проблему боротьби з вогнем профілактичними засобами. У цих статутах були вимоги протипожежних розривів, певні умови зведення будинків, правила кладки та утримання печей і ряд вимог режимного характеру. З цього ж року на кошти міських доходів затверджуються постійні штати професійних пожежних частин.
Перша письмова згадка про саме «пожежну команду Черкащини» датована 1841 роком у доповіді Губернського правління при розподіл рядових із піхотних полків в поліцейські та пожежні команди Київської губернії. Із 140 (далі мовою оригіналу) «из числа позначенных по высочайшему повелению из полков 3-го пихотного (Корка) 140 человек рядовых в полицейские и пожарные команды Киевской губернии по распоряжению г. начальника Губернии в числе прочих городов в Черкассы - 13 человек.
И как они должны иметь содержание и одеяние от города, то по предписанию сего правления Черкасским городничим составлена смета с исчеслением в потребность для 8 человек полиции и 5 пожарной команды на одежду обувь 172 р. 28 4/7 коп. серебра, и на провиант 180 р. 61 коп. серебра».
Як зрозуміло з документу, штати пожежної команди були затвердженні разом із поліцейськими з числа відставних офіцерів. З 13 відставників, направлених на Черкащину, п'ятеро мали поповнити лави пожежників. Досить довгий час пожежники перебували у повному підпорядкуванні поліції та розміщувалися при поліцейській дільниці.
У 1842 році з'являються згадки про Уманську пожежну команду. Так, у проектному плані міста, де передбачалось розміщення загальноміських установ: поштової станції, будинків для військових, казарм, в'язниці, кузні, хлібних складів, церкви, ринків, серед іншого було передбачено і заснування пожежної служби в місті.
У 1845 році був створений перший пожежний підрозділ у місті Чигирині. Найстаріші об'єктові пожежні частини в області були створені у 1846 році на насіннєвому заводі в селі Лебедин Шполянської волості, при поміщицькій економії та цукровому заводі графів Бобринських у місті Смілі та графа Шувалова у Тальнівському районі. У 1848 році була створена перша пожежна команда на цукровому заводі в селі Верхнячка Христинівського району. На озброєнні цієї команди було вісім осіб особового складу та кінна підвода з бочкою, призначена для пожежогасіння.
В цілому пожежна справа на території області розвивалася досить повільно, по-справжньому боєздатних команд були одиниці. Взірцевими були пожежні команди при поміщицьких економіях. Міські команди - у повному занепаді через відсутність затверджених урядом джерел фінансування пожежної справи. Вони були у цілковитій залежності від оподаткування.
Виникла потреба організаційної, кадрової, технічної, перебудови професійної пожежної охорони, істотних змін у питаннях фінансового забезпечення та поширення діяльності пожежних підрозділів на всі міста.
Вагомим крокому посиленні пожежної охорони було затвердження в 1853 році МВС Росії «Нормальной табели составу пожарной части в городах». Усі міста були розділені на сім груп за кількістю жителів. Для кожного передбачено штатний склад, кількість пожежного реманенту та кошти на його ремонт. Крім того, були затверджені штати пожежних команд для 461 міста, серед яких і міста сучасної Черкащини.
Новим диханням для пожежної справи області став указ від 18 лютого 1856 року, указ його імператорської величності «о скомплектовании полицейских и пожарных команд в уездных городах Киевской губернии», в якому йшлося про остаточне укомплектування команд.
Документом, що дає підстави говорити про друге народження Черкаської пожежної команди, є справа «Об учреждении в г. Черкассах пожарной команды и отпуске на ее содержание денежных сум». Справа містить кошторис на 1857 рік на придбання речей, коней і кінської збруї на суму 1530 крб. 75 коп.
З 1859 року з'являються відомості про діяльність професійної пожежної команди в місті Звенигородці, та виділяються кошти на будівництво пождепо в м. Смілі. У 1870 році було створено професійну пожежну команду в місті Золотоноші.
Новою віхою у розвитку пожежної справи стало будівництво окремих приміщень - депо. Тривалий час професійні пожежні команди Правобережної України не мали, за винятком Києва, власних пожежних депо.
У 1858 - 1859 роках для пожежної команди міста Черкаси було виділене місце під будівництво спеціального приміщення на місці сучасного магазину «Рубін».
В Умані для зручності пожежників конюшня та башта були розташовані в центрі міста, поблизу центральної міської площі, на території сучасного Уманського державного педагогічного університету ім. П. Тичини.
На той період поліцейські пожежні команди були укомплектовані нижніми чинами військового відомства. Пожежний обоз, згідно із затвердженим табелям, був обладнаний за рахунок пожежного капіталу в містах Звенигородці, Черкасах, Чигирині.
Життя ж пожежників було складним. Робочий день починався о 5-6-ій ранку і тривав 15-16 годин. Єдиного розпорядку в пожежних частинах не було. Після підйому пожежники ставали на молитву. Потім 1, 5-2 години чистили коней, давали їм корм, прибирали приміщення, замітали подвір'я й вулицю перед пожежним депо. Після сніданку о 7-ій годині розпочинались стройові заняття і різноманітні господарчі роботи. Крім того, пожежники почергово несли постову службу на каланчі, біля воріт, на конюшні та в інших місцях. Що ж до підготовки, то прийоми гасіння пожеж засвоювались уже на практиці. Рівень підготовки оцінювали за швидкістю виїзду команди, тому брандмайстри з метою тренування часто влаштовували навчальні тривоги.
У 1862 році МВС Росії видало дозвіл на утримання в повітових та волосних містах і селищах громадських пожежних команд, які складалися з вільнонайманих службовців. Проте на Правобережній Україні з цього питання уряд досить довгий час отримував незадовільну відповідь. Незважаючи на таку ситуацію, питання функціонування вже створених поліцейських і пожежних команд, зокрема в Черкасах, у місцевої влади залишалося на постійному контролі.
Ситуація з пожежами складалася критична, кількість спустошливих пожеж зростала. Будинки у Черкасах на той час були середньої висоти і переважно криті соломою, що значно ускладнювало роботу пожежників.
У 1868 році громадськість відмовилась від усіляких пожертвувань на підтримку пожежної частини, тому частина утримувалась за рахунок міських доходів і перебувала у задовільному стані. До складу пожежної команди входив один брандмайстер та десять служителів. Що ж до оснащення, то на 1870 рік на озброєнні черкаської пожежної команди були: «3 насоса, линейка - 1, лесниц - 3, рукавов с шестами - 11, без шестов - 4, вилок железных с шестами для поддерживания лестниц - 3, телег с бочками - 6, ломов железных - 6, лопат - 10, топоров - 14, кошек - 3, ведер железных - 10, ведер кожанных - 11, касок металлических - 12, шворней с ремнями для задвижки козлов - 3, валков для пристежки лошадей - 10, черпаков с железными обручами - 6, ушатов для носки воды - 2, машин ручных заливных - 3, фонарей ручных - 2».
На той час в більшості міст губернії був попит на парокінні вози з бочками, в яких можна було за один виїзд доставляти на пожежу велику кількість води. Такі вози були зручними та практичними, однак зовсім не підходили для Черкаської місцевості. Розташування міста на піщаному ґрунті створювало велику проблему й унеможливлювало перевезення важких возів. Коні в'язли і не могли далі рухатись, а тим паче швидко дістатись до місця пожежі. Тож у Черкасах отримувані парокінні вози перероблювали на однокінні.
Перебудова обозу вирішувала одні проблеми, але створювала інші: команді не вистачало людей. Пожежна команда складалася з 12 осіб: з 1 унтер-офіцера і 11служителів, для потреб мала 14 коней. Проте при виїзді на пожежу 8 пожежників мали везти бочки, 4 супроводжували труби з насосами, ще двоє доставляли багри, лопати, ломи, сокири та інше, ще хоча б один мав залишатися чергувати на каланчі, а це вже 15 осіб. Не вистачало пожежникам і рукавів при пожежних машинах. Вони постійно протікали і потребували негайної заміни. Занепокоєння викликали і старі коні. Ремонту потребувало і приміщення. На засіданнях міської думи піднімалося питання необхідності і другої пожежної вежі, адже з однієї не проглядалося все місто.
За деякий час після кількох звернень до губернського правління лави пожежної команди поповнюються трьома вільнонайманими працівниками. Крім того, команда отримує кошти на закупку трьох нових пожежних коней і пожежних рукавів, що значно підвищує рівень боєздатності пожежної команди, хоча й повністю не вирішує проблем пожежної команди.
16 липня 1873 року Державна Рада Російської імперії спеціальним наказом надала право окремим земствам видавати обов'язкові правила безпеки від пожеж і засоби їх гасіння. У 1874 році було створено «Статут пожежників» - узагальнений досвід боротьби з пожежами за 150 років. До «Статуту» ввійшли раніше прийняті законодавчі акти. Велика увага у новому документі приділялася питанням запобігання пожежам, порядку гасіння й розслідуванню причин виникнення, відшкодування збитків, нагородження пожежних, стягнення й покарання за порушення правил безпеки і за заподіяння пожежі.
Починаючи з 1874 року, в Черкасах будується водопровід, при будівництві якого було досягнуто домовленості про безкоштовне користування ним командою у пожежних випадках. І хоча перші гідранти з'явилися в 70-их роках і водопровід поліпшив справу, проте повністю не вирішував питання з протипожежним постачанням, адже обслуговував лише незначну, переважно центральну, частину міста.
У 1880 році Черкаська пожежна команда мала 13 коней і складалася з 1 унтер-брандмайстра і 14 рядових, усі вони були вільнонаймані. І це при тому, що у 1882 році пожежна команда Умані нараховувала 31 особу, використовувала 15 коней, мала обладнання: машин з насосами - 3, бочок - 4, лінійки з баграми, драбини тощо. Крім того на пожежу були зобов'язані приїжджати додатково 37 водовозів, які в спокійний час забезпечували місто питною водою. В Смілянському районі протипожежна справа була на надзвичайно високому рівні: пожежні двори були при кожному цукровому заводі графів Бобринських. В описах того часу говориться, що на пожежному дворі міста Сміли був один пожежний виїзд з одного насосу і 6 бочок, у другому - Рафінадному, і третьому Смілянському районах - по два таких виїзди, тобто по два насоси і по 12 бочок, крім того, в Смілянському районі є одна лінійка з драбинами та баграми.
Складність пожеж, з якими доводилось боротись пожежним командам, змусила звертати увагу на професійні якості пожежників. Якщо раніше ніякої теоритичної та практичної підготовки не існувало, і тренування полягали тільки у підйомі драбиною та спускові по мотузці, з роками ця ситуація змінилась. Крім фізичної витривалості, а при роботі необхідно вправно користуватись багром, який важить від 16 до 20 кг, сокирою - від 5 до 7 кг і ломом - до 32 кг, вже потрібно було визначати порядок і напрямок гасіння пожежі. Саме тому перед новим призначенням старшого пожежника до Черкаської команди, кандидата - Мойсея Козубенка - відправили на навчання у Київ.
Згідно з домовленостями відставник, унтер-офіцер Мойсей Козубенко брав на себе обов'язки старшого служителя-брандмайстра і мав виконувати всі обов'язки, пов'язані зі званням брандмайстра, а також ті розпорядження поліції і міської управи, які належать до завдань старшого пожежника. Для ознайомлення зі службою кандидат працював протягом місяця в Старокиївському пожежному відділені, брав участь у кількох ліквідаціях пожеж, де проявив себе з найкращого боку.
Незважаючи на те, що пожежники проходили спеціальну підготовку, вже з'явилася електрика, телеграф і телефон, дуже часто робота команди обмежувалася розбиранням палаючих будинків. За два десятки років ситуація з оснащенням команди фактично не змінилася.
І хоча черкаські пожежники зарекомендували себе як хоробрі, мужні та відважні вогнеборці, на жаль, не все було в їх силах. Одним із вагомих недоліків у роботі пожежної команди стала відсутність оперативності прибуття до місця події. Причина такої ситуації крилася у тому, що місто розвивалось і розширювалося, і саме велика відстань між частинами міста змусила замислитись про побудову другої пожежної частини. Так від 1890 року було прийняте рішення про створення в м. Черкаси двох пожежних команд.
Потрібно сказати, що активно розвивалась пожежна справа і в інших містах області. У залежності від підпорядкування від поліції чи міської управи пожежні команди поділялись на поліцейські пожежні частини, вільні та громадські пожежні частини.
Дозвіл на утримання в повітових і волосних містах та селищах громадських пожежних команд, які складалися з вільнонайманих службовців, МВС Росії надало у 1862 році. Проте на Правобережній Україні вони розпочали свою діяльність лише у 80-х роках ХІХ ст. Першою на Черкащині громадською пожежною командою став підрозділ вогнеборців із міста Чигирина. У 1880 році на його утримання місто витратило 2 378 крб. 74 коп. Пожежна каланча знаходилась на найвищій точці району і з неї проглядалось не лише місто Чигирин, а й сусідні села.
У словнику «Список населенных мест Киевской губернии» є згадка про пожежну службу в місті Корсунь, яка на кінець ХIХ на початку ХХ ст. утримувалася на кошти власника маєтку графа Лопухіна М. П. Приблизно у той самий час створено і Шполянську державну пожежну команду. За даними словника, пожежний обоз команди складався з 6 ручних насосів, 63 бочок і 7 багрів. Такий інвентарний арсенал свідчить про потужність сил команди, її потрібність та достатнє фінансування.
У виданні Київського губернського статистичного комітету за 1900 рік є чимало інформації, присвяченої пожежній команді Звенигородчини, яка на той час вже зміцніла і перетворилась на одну з найзабезпеченіших частин району. У складі пожежної частини перебувало 12 осіб. Наприкінці ХІХ століття біля міської управи (колишнє приміщення райвідділу внутрішніх справ) розпочалось будівництво пожежного депо на п'ять виїздів і каланча.
На початку ХІХ століття створюється пожежна команда у м. Драбові при економії графині Барятинської. На карті 1904 року фіксується надзвичайно продумане розташування пожежної частини та каланчі: між цегельним заводом і льонотіпальною фабрикою. З початком століття пов'язує і час свого заснування Лисянська пожежна команда. У Городищі оглядова вежа, що використовувалася з протипожежною метою, стояла на подвір'ї будинку управляючого.
На 1 січня 1900 року пожежні частини були у всіх повітових містах Черкащини. У кожному місті, окрім Канева, була пожежна каланча. Пожежні вежі досить довгий час залишались єдиним засобом виявлення пожеж, розміщувались на найвищих точках міст і районів, чергування на них були цілодобовими.
Починаючи ще з 70-х років XIX ст. протипожежні заходи починають впроваджуватися і в селах Черкащини. Це підтверджують окремі архівні справи. Так, у фонді Мойсенського волосного правління Золотоніського повіту є справа про пожежі у волості, про облаштування пожежної частини та пожежні інструменти за 1870 - 1892 роки, а у фонді Васютинського волосного правління того ж повіту міститься громадська ухвала козацької громади про запровадження нічних караулів і вибори пожежних старост. За даними Київського губернського статистичного комітету, на 1 січня 1900 року пожежні інструменти були в усіх селах краю.
На кінець ХІХ ст. на Черкащині була створена система професійної організації гасіння пожеж, в якій одночасно співіснували вільнонаймані частини, що підпорядковувалися поліції, муніципальні пожежні підрозділи під управлінням міського самоврядування та громадські пожежні команди. Професійні пожежні підрозділи стали серйозною перепоною на шляху поширення вогняного лиха. Вони не лише брали участь у ліквідації пожеж, але й активно протидіяли стихійним катастрофам (паводкам, зсувам ґрунту тощо). Головною проблемою пожежних команд залишалось фінансування: саме від способів вирішення цього питання і залежав рівень забезпечення пожежної команди в районі. До початку ХХ ст. держава залишала за собою лише питання законодавчого забезпечення функціонування пожежної справи й нагляду за діяльністю професійних та добровільних пожежних підрозділі, цілком переклавши проблему організації протипожежного захисту на громадськість. У 1907 році з'являється «Положення про заміну поліцейських пожежних команд на громадські».
Саме завдяки земським установам у містах і селах краю почало поширюватися вогнестійке будівництво. У 1910 році починають виділяти субсидії на будівництво будинків і споруд із вогнетривких матеріалів. Велику роль у протипожежному захисті міст і сіл відігравали й Добровільні пожежні товариства.
Багато минуло часу, багато води прокотив повз високі кручі сивий Дніпро, сьогодні пожежно-рятувальна служба - це сучасно оснащені підрозділи, висококваліфіковані фахівці, на рахунку яких сотні врятованих життів, десятки тисяч ліквідованих пожеж та надзвичайних подій.
Указ Президента України "Про заходи щодо вдосконалення державного управління у сфері пожежної безпеки, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій", підписаний 27 січня 2003 року, значно розширив поле діяльності Державної пожежної охорони. Пожежників було виведено із складу Міністерства внутрішніх справ та включено до Міністерства з питань надзвичайних ситуацій. Маючи за плечима лише життєвий досвід, не проходячи спеціальної школи, без курсів підвищення кваліфікації, пожежники дуже швидко стали ще й рятувальниками широкого профілю. Від початку свого заснування МНС мало за мету лише одне - врятувати та убезпечити життя кожної людини, першими з'явитися там, де потрібна допомога, де відлік іде на секунди!
Діяльність Головного управління наповнена справами конкретного змісту, головна суть яких полягає в органічному поєднанні органів управління, сил цивільної оборони, пожежної охорони, інших різночинних аварійно-рятувальних сил та матеріально технічних ресурсів у єдиній державній системі цивільного захисту.
У ході реформування служби та з прийняттям Закону України "Про правові засади цивільного захисту" Головне управління МНС України в Черкаській області з усіма підпорядкованими йому структурними підрозділами стало інструментом реального захисту людини, матеріальних цінностей і життєвого середовища від надзвичайних ситуацій.
Головне управління займається усіма видами нестандартних ситуацій, які виникають у житті: це гасіння пожеж, ліквідація аварій, повеней та інших катастроф техногенного, біологічного, радіаційного, хімічного або екологічного характеру, попередження загибелі та порятунок людей на воді, надання допомоги при ДТП, знешкодження вибухонебезпечних предметів. У колі уваги рятувальників весь невиробничий травматизм.
Сьогодні в підрозділах, які займаються цивільним захистом населення на Черкащині, несуть службу близько півтори тисячі осіб. Вони об'єднані у 27 пожежно-рятувальних підрозділів оперативно рятувальної служби, які існують у кожному райцентрі, і мають відповідну техніку та обладнання.
Нескінченні виїзди по тривозі, безкомпромісні сутички зі стихією, в яких, не думаючи про нагороду, зразково виконують свій службовий обов'язок звичайні люди - рятувальники.
Щороку підрозділи пожежно-рятувальної служби Головного управління МНС України в Черкаській області за сигналом "Тривога" виїжджають більше трьох тисяч разів, що становить майже 37 виїздів на добу. В середньому один виїзд здійснюється кожних 39 хвилин. Тож для відпочинку у рятувальників часу не багато.